історичне вивчення дизартрії як мовленнєвого порушення

історичне вивчення дизартрії як мовленнєвого порушення

Дизартрія – порушення звуковимови і просодики, обумовлені недостатністю іннервації м'язів мовного апарату. Через недостатність іннервації м'язів артикуляційного, голосового, дихального апарату порушується не тільки звуковимова, а й голос і мовне дихання. При дизартрії порушується руховий механізм мовлення за рахунок органічної поразки центральної нервової системи. Структуру мовленнєвого дефекту становить порушення усіх компонентів мовлення.. Стаття на урок Логопед скачати

Мовленнєві порушення, обумовлені ураженням нервової системи, складні в корекції й вимагають спільних зусиль педагогів та медиків. Медицина не здатна вилікувати ці дефекти, а виключно педагогічні методи корекції мовлення – безрезультатні.  приділяється вивченню: – відомостей про морфологічні утворення. ЦНС, їх функцію у забезпеченні мовленнєвої діяльності  Дизартрія – порушення звуковимовної. сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. В літературі зустрічається термін дизартрія розвитку стосовно складної структури мовленнєвого дефекту в дітей з органічними ушкодженнями головного мозку. Як резидуально-органічний стан дизартрія.

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Це важкий розлад усієї мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Лікування дизартрії повинно являти собою комплексний вплив, де будуть використані і медикаменти, і лікувальна фізкультура, і масаж , і логопедична робота. Дизартрі

Характеристика загального і мовленнєвого розвитку дітей з дизартрією. Особливості формування мовленнєвих систем, форм і функцій мовленнєвої діяльності на різних етапах онтогенезу; функціональні перебудови в артикуляційному механізмі на фоні дизартрії, Пеихолого-педагогічна характеристика дітей з дизартрією і анатрією. Роль соціальних факторів у розвитку синдрому дизартрії і виникненні вторинних мовленнєвих і немовленнєвих розладів. Попередження виникнення дизартрій, профілактика рецидивів. Обстеження дітей з дизартрією: зміст, методи і прийоми обстеження.

Історія вивчення проблеми ринолалії. Ринолалія у систематиці порушень мовленнєвого розвитку. Подолання ринолалії у логопедичній практиці.  Історичні відомості з проблем дизартрій. Аналіз сучасних теорій про дизартричні порушення та статистичні відомості про їх поширеність. Зв'язок дизартрії з органічним ураженням моторних структур центральної нервової системи. Патогенез, клініко-фізіологічні та психолінгвістичні аспекти дизартрії. Структура мовленнєвого дефекту при дизартрії. Ступені дизартрії. Основні синдроми дизартрії.

Дизартрія — тяжке порушення мови, що супроводжується розладом артикуляції, фонації, мовного дихання, темпо-ритмічної організації та інтонаційного забарвлення мови, внаслідок чого вона втрачає свою членороздільність і виразність. Серед дітей поширеність дизартрії становить 3–6%, проте останніми роками простежується виражена тенденція до збільшення кількості дітей з цією патологією.  При цьому стані може порушуватися темп мови за типом брадилалії, тахілалії або мовної дизаритмії (органічного заїкання). Підкіркова дизартрія часто поєднується з псевдобульбарною, бульбарною і мозочковою.

(Синоніми ― порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дистонія).  Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мови. Іноді при цій формі в дітей спостерігається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.  Комплексний підхід до вивчення й подолання мовленнєвих порушень припускає знання теоретичних досягнень кожної з вищезгаданих галузей науки, координовану розробку практичних заходів. Корекція мовленнєвих дефектів у дітей здійснюється методами навчання й виховання.

Дизартрія– порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Дизартрія є наслідком органічного порушення центрального характеру, що призводить до рухових розладів. Виникає в результаті різних органічних уражень ЦНС (при ДЦП). Виражається в різному ступені – від нечіткої вимови окремих звуків до повної нездатності вимовляти звуки.

Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишали ся предметом вивчення дисциплін медико біологічного циклу Схематична клініко педагогічна класифікація Всі види порушень що розглядаються в даній класифікації на основі психолого лінгвістичних критеріїв можна поділити  До таких належать ринолалія і дизартрія. 6. Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату. Синоніми: гнусавість (застаріле), палатолалія.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара Кафедра педагогіки та корекційної освіти М.В. Лепетченко ЛОГОПЕДІЯ ДИЗАРТРІЯ ДНУ УДК 376-056.264 ББК 74.57 Ухвалено засіданням кафедри педагогіки та корекційної освіти як навчально-методичний посібник «25» травня 2015 р., протокол № 15 Рецензенти: Гладуш Віктор Антонович – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки та корекційної освіти ДНУ імені Олеся Гончара; Рейда Кароліна Віталіївна – кандидат педагогічних

Найскладніші мовленнєві порушення зачіпають як фонетико-фонематичну, так і лексико-граматичну сторони мовлення, призводять до загального недорозвинення її – від повної відсутності або лепетного стану до розгорнутого мовлення, але з елементами фонематичного і лексико–граматичного недорозвинення. Р.Є. Левіна виділяє три рівні загального недорозвинення мовлення. Перший рівень характеризується цілковитою або майже цілковитою відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли в нормальної дитини (5 – 6 років) мовлення в основному сформоване.

В інших випадках порушення мовленнєвого розвитку є первинним дефектом і спостерігається у дітей із різними вадами мовлення. Таким чином, недорозвинення мовлення у дітей із різними психофізичними вадами вивчається у відповідності до провідного дефекту. В спеціальній літературі представлено цілий арсенал методик і систематизацій обстеження експресивного та імпресивного мовлення дітей.

Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, найбільшого поширення набула клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень. В основу клінічної класифікації покладено вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовленнєвої недостатності. Виділяють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна а яких має свою етіологію, патогенез, симптоматику і динаміку прояву. Схематично характеризуємо порушення усного мовлення  дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату. Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання

Форми мовленнєвих порушень: недоліки звуковимови (функціональні та органічні дислалії, ринолалія, дизартрія); недоліки словотворення (алалія, афазія, тимчасові функціональні затримки мовленнєвого розвитку); недоліки темпу і ритму мовлення (брадилалія, тахилалія, заїкуватість); порушення писемного мовлення (дислексія і. дисграфія). Основні методологічні принципи виявлення, вивчення, подолання та профілактики порушень мовленнєвої діяльності. Критерії педагогічного, психологічного, лінгвістичного та клінічного. характеру дослідження мовленнєвих порушень. Основні поняття логопедії: „норма і патоло  Історичний аспект вивчення заїкання. Сутність поняття. заїкання.

На сучасному етапі такі порушення мовлення, як дислалія, ринолалія та дизартрія, класифікують за природою їх виникнення, структурою дефекту і механізмами протікання, ступенем вираженості фонетичного дефекту. Ведучим при цих порушеннях вважається фонетичний недорозвиток мовлення. ДИСЛАЛІЯ.