гетьманування многогрішного та самойловичп

гетьманування многогрішного та самойловичп

Дем'ян Многогрішний та його нащадки користувалися гербом, що мав щит, на якому було зображено перехрещені стріла й меч вістрями додолу. Але Многогрішний лише чекав нагоди відкрито стати на бік Москви з метою здобути з її допомогою булаву.  Многогрішний справді налагодив стосунки з Дорошенком. Коли польське військо почало грабувати передмістя Києва, Многогрішний дозволив своїм козакам переходити до Дорошенка й захищати Київ. У лютому 1672 року Многогрішний відкрито повідомив московських послів про те, що він примирився з Дорошенком і хотів, щоб цар прийняв Дорошенка “під свою руку”.

27 червня 1672 р. гетьманом Лівобережної України став генеральний писар, один з донощиків на Многогрішного Іван Самойлович, син священика з Правобережжя. Гетьманування Івана Самойловича на Лівобережжі було най тривалішим у тогочасній історії Гетьманату - продовжувалось п'ятнадцять років. По суті, воно склало певну епоху в історичному розвитку української козацької державності, характерними рисами якої стали повна стабілізація суспільно-політичної ситуації на Лівобережжі та формування тих державних форм Гетьманщини, що залишалися в головних своїх рисах майже сто наступних років.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ДЕМ'ЯНА МНОГОГРІШНОГО (1669-1672 рр.) Переговори про обрання Многогрішного гетьманом Лівобережжя тривали всю осінь 1668 р. Врешті-решт Многогрішний погодився на повернення під зверхність царя за умови виведення московських залог з українських міст. Козацька Україна знову розпалася на дві Гетьманщини.  Яскравою рисою гетьманування Івана Самойловича, в умовах відносної стабілізації життя на Лівобережній Україні, стало пожвавлення занепалого під час Руїни культурного життя. Найбільші зрушення цього періоду сталися в архітектурі та будівництві. Фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні міщани.

Проросійська орієнтація Івана Самойловича. На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія Хмельницького почалась запекла боротьба за владу. Тут господарювали промосковські погляди, особливо серед старшини, яка вирішила зосередити владу в своїх рука. Накзним гетьманом стає Яків Сомко, вихідець з багатого міщанського роду, представник заможної старшини, брат першої дружини Б. Хмельницького.  1672 року Дям'яна Многогрішного скинуто з гетьманування, арештовано та ув'язнено іркутській в'язниці. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру, 1696 року залишив службу і постригся в ченці. Востаннє згадується в документах 1701 року.

Усунувши Многогрішного, старшина, обираючи Самойловича, поставила ряд умов, які обмежували владу гетьмана. Самойлович прийняв їх і провадив лінію старшинської верстви, надаючи державі аристократичного характеру. Він не скликав Загальної Ради, а обмірковував усі справи з Радою Старшин; створив інститут бунчукових товаришів, до якого входили переважно сини старшин, що перебували в близькому оточенні гетьмана.  Взаємовідносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи набули з самого початку царювання Петра особливого характеру. Вже була мова про те, що Мазепа мав значний авторитет в Москві за правління царівни Софії.

Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний гетьман Д. Многогрішний почав проводити курс на відновлення прав козацької України часів. Б.Хмельницького й припинив узгоджувати свою політику з Москвою. Він відновив зв’ язки з. П. Дорошенком і почав надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох промосковськи налаштованих старшин. У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про «зраду» гетьмана, змовившись із московськими стрільцями, заарештували Д. Многогрішного та. Його соратників і відправили до Москви. Після катувань Д. Многогрішного присудили до страти, яку в останн

17 червня 1672 року на старшинській раді в Козачій Діброві поблизу Конотопа Іван Самойлович обраний гетьманом Лівобережної України. За підтримки московського війська за два роки він зумів здолати гетьманів Правобережжя Михайла Ханенка та Петра Дорошенка і став гетьманом «обох сторін Дніпра». Проте вірність Москві, яку Самойлович демонстрував протягом свого 15-річного правління, не врятувала його від звинувачень у зраді і він помер на засланні у Сибіру.

Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний гетьман Д. Многогрішний почав проводити курс на відновлення прав козацької України часів. Б.Хмельницького й припинив узгоджувати свою політику з Москвою. Він відновив зв’ язки з. П. Дорошенком і почав надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох промосковськи налаштованих старшин. У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про «зраду» гетьмана, змовившись із московськими стрільцями, заарештували Д. Многогрішного та. Його соратників і відправили до Москви. Після катувань Д. Многогрішного присудили до страти, яку в останн

Гетьманування Павла Тетері (1663–1665 рр.) ЦЕ ЦІКАВО! Павло Тетеря був хрещенком Богдана Хмельницького; пізніше він одружився з удовою Данила Виговського – дочкою Б. Хмельницького Оленою.  Після розорення Правобережжя Самойлович намагався дистанціюватися від Москви: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти – до Тобольська. 1 234.

Усунувши Многогрішного, старшина, обираючи Самойловича, поставила ряд умов, які обмежували владу гетьмана. Самойлович прийняв їх і провадив лінію старшинської верстви, надаючи державі аристократичного характеру. Він не скликав Загальної Ради, а обмірковував усі справи з Радою Старшин; створив інститут бунчукових товаришів, до якого входили переважно сини старшин, що перебували в близькому оточенні гетьмана.  Взаємовідносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи набули з самого початку царювання Петра особливого характеру. Вже була мова про те, що Мазепа мав значний авторитет в Москві за правління царівни Софії.

Напишіть Про гетьманування Дорошенка, Многогрішного, Самойловича .СРОЧНО ДАЮ 30 БАЛІВ. более месяца назад.  Многогрішний належав до тієї місцевої старшини, яка не бачила іншого виходу, як підпорядкуватись московському цареві, але рішуче стояла на позиції автономії. Він вступив у переговори з представниками Москви, і у січні 1669 р. делегація України висловила бажання приєднати Лівобережжя до Москви. В березні того ж року в Глухові відбулася рада, на якій були затверджені так звані Глухівські Статті. За ними: · в п’яти містах (Києві, Ніжині, Чернігові, Острі й Переяславі) мали залишатися московські воєводи; · податки мали збирати представники гетьмана; · реєстрове військо становило 30 тисяч чоловік.

Дем'ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України: домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя; спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини; вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині к

Царський уряд засудив Многогрішного і відправив на довічне заслання в Сибір. Іван Самойлович (1672–1687 рр.).  У своїй соціальній політиці Самойлович робив все для збагачення й посилення влади козацьких старшин. Він роздавав старшинам землі, створив своєрідну гвардію – бунчукових товаришів, якими ставали діти старшин, що потім призначалися на військові й адміністративні посади.  Лише за перші 12 років свого гетьманування Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових походів. За цими цифрами стоять матеріальні та людські втрати, різкі збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу. У 1700 р. почалася Північна війна.

За часів Многогрішного зробив блискучу кар'єру: спочатку став полковником Чернігівським, а згодом (1669) генеральним суддею Лівобережної України. Одначе вдячним за ці призначення Многогрішному не був. Навпаки, зрадою видав свого патрона росіянам.  До негативних наслідків гетьманування Самойловича належить втрата незалежності Української православної церкви - у 1686 її було підпорядковано Московському патріархові. Текст старшинської чолобитної московському цареві: "Все Військо Запорозьке назвичайно сумує від невдалого походу Кримського, на який увесь світ християнський звів очі: єдиний же винуватець цього — гетьман.